Покоління безробітних

У 1984 році Марґарет Тетчер сказала: «Молоді люди не повинні сидіти без діла. Це їм шкодить». І вона мала рацію: навряд чи суспільство може зробити щось гірше молоді, ніж покинути її неприкаяною. Хто починає життя із соціальної допомоги, у майбутньому частіше отримує нижчу зарплату і частіше сидить без роботи: у вирішальний для формування особистості вік така людина не має можливості набути необхідних навичок і впевненості в собі.

Статистика Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) свідчить, що 26 млн молоді віком від 15 до 24 років у розвинених країнах не працює, не навчається і не проходить професійної підготовки. З 2007-го її кількість зросла на 30%. Міжнародна організація праці повідомляє, що у всьому світі роботу шукають 75 млн молодих людей. За оцінкою Світового банку, у країнах, що розвиваються, 262 млн осіб економічно пасивні. Залежно від критеріїв оцінювання кількість безробітної молоді майже дорівнює чисельності населення США (311 млн).
Велику роль у цьому відіграють два фактори. По-перше, тривалий застій на Заході зменшив попит на робочу силу, і легше не брати на роботу молодь, аніж звільняти старших працівників. По-друге, населення країн, що розвиваються, зростає найшвидше в державах із проблемними ринками праці, як-от Індія і Єгипет.

У результаті маємо «дугу безробіття», яка тягнеться з півдня Європи через північ Африки і Близький Схід до Південної Азії. У багатому світі причиною безробіття є рецесія, в бідних країнах – демографічний вибух. Гнів безробітної молоді вже вихлюпнувся на вулиці близькосхідних міст. Кримінальна злочинність, яка в багатому світі зазвичай іде на спад, нині зростає в Іспанії, Італії та Португалії – країнах із надзвичайно високим рівнем безробіття серед молоді.

Чи дасть їм роботу зростання?

Найочевидніший спосіб вирішити цю проблему – відновити зростання економіки. Але у світі, який накрила боргова криза, сказати це легше, ніж зробити. Тим більше то лише частина відповіді. Країни, де зазначена проблема стоїть найгостріше (як-от Іспанія і Єгипет), потерпали від високого молодіжного безробіття навіть тоді, коли економіка була на підйомі. Протягом рецесії підприємства не перестають нарікати, що не можуть знайти молодих працівників із потрібною кваліфікацією. Це підкреслює важливість двох інших рішень проблеми: реформи ринку праці й поліпшення освіти. Рецепти давні, але їх потрібно дотримуватись. І робити це енергійно й по-новому.

Часто найбільше безробіття поміж молоді спостерігається в країнах із жорстким ринком праці. Монополізація промисловості, високі податки на фонд оплати праці, суворе регулювання процедури звільнення, висока мінімальна зарплата, яка стримує прийняття на роботу молодих фахівців – усе це виштовхує молодь на узбіччя. ПАР має один із найвищих рівнів безробіття у Чорній Африці частково завдяки впливовим профспілкам і чіткому регулюванню прийому на роботу та звільнення. Багато країн, що лежать на «дузі молодіжного безробіття», мають високу мінімальну зарплату і великі податки на фонд оплати праці. В Індії є близько 200 законів, що стосуються працевлаштування та оплати.

Тому дерегуляція ринків праці – основний момент у боротьбі з молодіжним безробіттям. Але лише цього буде недостатньо. У Британії ринок праці гнучкий, але водночас спостерігається високий рівень незайнятості серед молоді. У країнах із кращими показниками держава зазвичай відіграє активнішу роль у працевлаштуванні незахищених груп населення. Німеччина у перші два роки виплачує незайнятому населенню певну частину заробітної плати. У Скандинавських країнах молодь забезпечується «персоналізованими планами» працевлаштування або професійної підготовки. Але ці схеми надто дорогі для того, щоб запроваджувати їх у Південній Європі з її мільйонами безробітних, не кажучи вже про країни, що розвиваються. Та є й дешевший підхід до реформи секторів економіки з великою ємністю трудових ресурсів. Наприклад, спростити процедури ліцензування дрібного бізнесу і затвердження проектів для будівельних компаній або продовжити години роботи крамниць до пізнього вечора.

Надлишок дипломованих випускників на ринку

У всіх країнах ОЕСР люди без вищої освіти потрапляють під удвічі більшу загрозу стати безробітними, ніж випускники університетів. Але звідси зовсім не випливає, що держава повинна просто продовжувати взятий курс на збільшення кількості людей з університетськими дипломами. І в Британії, і в Сполучених Штатах багатьом випускникам престижних та дорогих гуманітарних вишів неможливо знайти пристойну роботу. А в Північній Африці власники університетських дипломів стають безробітними вдвічі частіше за своїх менш освічених однолітків.

Головне – не скільки років ти просидів на студентській лаві, а чого навчився. А отже, є потреба розширювати вивчення точних наук і технологічних дисциплін та перекинути місток між освітою і роботою, приміром, піднявши рівень професійно-технічної освіти й посиливши профорієнтаційну роботу між підприємствами та школами. Саме так працює давно запроваджена Німеччиною система професійно-технічного навчання. Цей приклад наслідують й інші країни: Південна Корея запровадила ремісничі училища, Сінгапур розвиває технічні коледжі, а Британія розширює систему професійного навчання і намагається поліпшити технічну освіту.

Аби перекинути цей місток, потрібно буде, щоб бізнес також змінив ставлення до проблеми. Деякі компанії – від ІВМ і Rolls-Royce до McDonald’s та Premier Inn – цілковито змінюють програми підготовки. Але інвестувати в молодь їм заважає страх, що працівників можуть переманити конкуренти. Цю проблему неважко вирішити: групи роботодавців можуть, наприклад, спільно з коледжами розробляти навчальні курси. Технологія теж здешевлює вартість підготовки: програми на основі комп’ютерних ігор даватимуть наймолодшим студентам певний віртуальний досвід, а онлайн-курси допоможуть практикантам і стажерам поєднати практичне навчання з вивченням теоретичних дисциплін.

Безробіття поміж молоді зростає вже кілька років поспіль. Але є принаймні деякі проблиски надії. У різних країнах влада намагається вирішити проблему невідповідності між освітою і ринком праці. Компанії починають брати на себе більше відповідальності за інвестиції в молодь. А новітні технології сприяють демократизації освіти і професійної підготовки. Світ дістав реальну нагоду розпочати освітньо-професійну революцію, яка відповідає масштабам проблеми.