Робота мрії: черкащанин об’їздив десятки країн і став рятівником на судні майбутнього

Навчання в Україні та за кордоном – 4 дипломи

– У 16 років я вступив до ЧДТУ, де вивчав туризм. Але згодом зрозумів, що це не зовсім те, чим хотів би займатися. Тож я почав паралельно вивчати готельно-ресторанний бізнес в Університеті менеджменту у Варні (Болгарія). Було непросто, бо довелося доскладати академрізницю і писати багато робіт англійською мовою. Навіть не знаю, як все встиг. Там отримав одразу два дипломи: болгарський та британський. Пізніше закінчив магістратуру у Львові. У 21 рік я вже мав 4 дипломи і був магістром", – розповідає Денис Назаренко.

Старт в американської круїзній компанії

– Після навчання трохи попрацював у черкаському кафе, але не хотів забувати англійську і почав шукати роботу за кордоном. Мені розповіли, що можна влаштуватися на корабель. До цього я навіть і не думав про таку роботу.

Подав документи до американської круїзної компанії Royal Caribbean International і пройшов по Skype 3 співбесіди. Я хотів працювати у ресторані, але одразу стати офіціантом не можна. Україна для них, як і Індія: нас не беруть на більш-менш престижну роботу одразу. Тож я подав заявку на посаду помічника офіціанта і мене взяли.

Перший контракт, перший лайнер

– Перший мій круїз тривав 8 місяців і починався з Пуерто-Ріко. Ми об’їздили всі Карибські острови. Мені тоді було 22 роки. Робота була складна, адже на лайнері було 3,8 тисяч гостей. На них приходилося 1,2 тисячі персоналу.

Треба було все робити дуже швидко, за секунди, без помилок. До того ж американці дуже люблять поспілкуватися. Це було незвично, трохи хвилювався за свою англійську. Навіть до столів спершу було страшно підійти.

9 місяців на суші

– Після цього круїзу я вирішив одразу не вертатися на лайнер. Місяць я відпочивав і близько 8 місяців пропрацював адміністратором в черкаському ресторані. А потім написав у компанію (у мене був один рік, щоб повернутися туди без співбесіди). Через півтора місяця мені вже дали новий контракт. Мій другий корабель стартував із англійського міста Саутгемптон.

Найцікавіша подорож

– На цьому кораблі я об’їздив майже всю Європу: Норвегію, Данію, Нідерланди, Бельгію, Фінляндію, північ Росії і в напрямку півдня – Іспанію, Францію, Португалію, Італію.

Також ми відвідали всі острови: Корсику, Сардинію, Майорку. Припливали до багатьох столиць, найкрасивіших місць, швартувалися у всіх іспанських портах.

У моряків обмежений час перебування на суші ­– буквально кілька годин. За цей час ми намагалися встигнути побачити найголовніше. Дуже запам’яталася поїздка до британських висячих каменів Стоунхендж.

Через Стоунхендж ледь не втратив роботу

– Ми стояли в порту у Саутгемптоні і мій приятель з корабля сказав, що ми в 40 хвилинах їзди від Стоунхенджа. Нас зібралося 5 хлопців з корабля і у нас був обмежений час: вийшли з корабля о 10:30 і мали повернутися до 15:00. Спізнення могло обернутися звільненням. Ми вирішили орендувати авто, бо в одному таксі вп’ятьох не вміщалися. Я оформив оренду автівки на себе і зрадів, коли нам запропонували "Мерседес" класу А 2016 року випуску. Все оформили за 10-15 хвилин. Зручно. І от, я сідаю за кермо, а воно з правого боку, ручна коробка. Хвилин з п’ять я її не міг завести. А коли нарешті поїхали, нам усі почали сигналити. Виявилося, що ми рухаємося по правій полосі, а в Англії лівосторонній рух. Зорієнтуватися було важко, електронні карти стали зависати. Ми думали вже відмовитися від огляду Стоунхенджа, але наважилися ризикнути. Хтось сказав: "Нас п’ятьох одночасно точно не звільнять". До каменів ми просто бігли, сфотографувалися і побігли назад до авто. Якби втрапили хоча б в один затор, корабель відплив би без нас. Хоча ми спізнилися на 15 хвилин, на це закрили очі.

Лікування через укус мавпи

– На Гібралтарі (заморська колонія Англії) живе ціла колонія мавп. Ми забралися на скелю, де вони мешкають, і одна мавпа взяла мене за руку. Але товариш не встиг це сфотографувати і я підійшов до іншої мавпи. Вона взяла і вкусила мене. Я пішов до нашого судового медичного центру і тут почалося: мені одразу зробили щеплення, дали купу ліків, які я мав приймати. Прописали курс на цілий місяць. Потім наша медсестра зв’язалась із британським університетом і їй сказали, що ніякими небезпечними хворобами гібралтарські мавпи не хворіють. Тож моє лікування припинили. А на Карибських островах у мою першу поїздку мені вирвали зуб мудрості. Трохи хвилювався, але пройшло все навіть краще, ніж у нас.

По маршруту "Титаніка"

– Мій корабель відпливав від Саутгемптона до США з того ж порту, як колись "Титанік". Але він плив до Нью-Йорка, а ми у Бостон. Подорож через Атлантику триває рівно тиждень. Через різницю в часі щодня ми переводили годинник на годину назад, тобто могли спати на 1 годину більше.

Під час мого першого відрядження ми втрапили у шторм. Це було на Канарських островах. Хвилі були такі сильні, що ми на 11-му поверсі під час хитання бачили тільки одне море. Йти нормально неможливо: ти то біжиш уперед, то тебе тисне до підлоги.

Як рятівник Малібу

– Якось у нас на кораблі вивісили оголошення про набір та навчання рятівників. Я відправив резюме. Пройшов десь місяць і мене запросили пройти тест по плаванню, також потрібно було дістати вантаж із дна, не пірнаючи і протриматися на воді без рук. Я все пройшов і згодом нас почав навчати рятівник із Маямі. Там це на дуже високому рівні, є спеціальні школи. Через кілька місяців я вже почав працювати рятівником на трьох басейнах свого ж корабля Navigator of the Seas 5*. Рятівники мають більше прав та повноважень на кораблі і взагалі це набагато краща робота, ніж у офіціанта.

За час моїх чергувань ніяких особливих випадків не було, окрім того, що я робив попередження та застерігав пасажирів від небезпечних намірів. Американці дуже відкриті по натурі люди, вони запросто можуть підійти та розповісти якийсь жарт, подякувати рятівнику за роботу, за те, що він турбується про їхню безпеку. Це дуже приємно. І це кардинально відрізняє їх від британців, у котрих все за правилами.

А ще по закону, якщо американці помирають на кораблі, їх ховають за рахунок круїзної компанії. Похорони на суші дороговартісні і американцям вигідніше померти на лайнері. Розумію, що це звучить досить дивно, але такі випадки трапляються. Корабель ­– це як міні-місто. Там навіть є свій морг.

Українці на кораблях

Персонал на наших кораблях – інтернаціональна команда. Приблизно 70 національностей. Помітив таку особливість: якщо дають якесь завдання азіатам, вони все сумлінно беруться виконувати. А українці часто можуть запитати: а чого я повинен це робити? Але по якості наші завжди виконують все якісно і правильно. За це нас поважають.

В очікуванні третьої подорожі на кораблі "з майбутнього"

– Невдовзі я відправляюсь на 6 місяців у свою третю поїздку. Знову буду працювати рятівником на третьому по величині круїзному лайнері Anthem of the Seas. Круїз буде охоплювати Бермуди, Багами, Карибські острови, США та Канаду. Це сучасний корабель. Там є колба, в якій можна літати, гойдалка, що піднімає вгору на 30 метрів над рівнем моря, робот, що виготовляє напої. Лайнер вміщує 5 тисяч гостей та 2 тисячі персоналу. Довжина цього корабля 386 метрів.

http://provce.ck.ua/

За матеріалами hitjob.com.ua