У чому відмінності трудового законодавства різних країн, або Як відпочивають іноземці

Хороша відпустка потрібна навіть найзатятішому трудоголіку. Як то кажуть, "ми добре попрацювали і добре відпочинемо". А "кадри вирішують усе" і при капіталізмі – але якщо в одних країнах право на два-три тижні відпочинку залізно закріплено і беззаперечно дотримується, то в інших навіть декілька вільних від роботи днів – вважаються неймовірною розкішшю. Так у чому ж відмінності трудового законодавства різних країн, і де проводять вільну між робочим часом відпускну паузу закордонні трудяги?

Британія: кадри вирішують усе

Заманювання однією лише заробітною платою вийшло в Британії з моди ще у кінці 80-х років минулого століття. На зміну минулої інтенсифікації праці прийшла цивілізована, скроєна за мірками Євросоюзу, культура виробництва з дбайливим ставленням до кадрів.

Тому недивно, що окремі приватні компанії обумовлюють у контракті для своїх співробітників аж 8-тижневі щорічні відпустки. Більше того, цінному співробітникові у низці випадків можуть дозволити, а то й запропонувати піти в "творчу відпустку" на півроку, а то й рік – для підвищення знань, майстерності, кваліфікації. Платити при цьому не будуть, але місце служби збережуть і з радістю приймуть назад.

Як правило, відпочивають на альбіоні по п'ять тижнів у році. У деяких великих компаніях після трьох років роботи відпустка збільшується до шести тижнів. Є, проте, у Британії таке поняття, як мінімальна оплачувана відпустка, що належить згідно із законом будь-якому штатному співробітникові, що працює на повну ставку хоч у приватному, хоч у державному підприємстві. Цей мінімум складає 28 днів. До цих обов'язкових 28 днів, як правило, додаються ще 8 днів офіційних свят, що святкуються у Сполученому Королівстві.

Вольфганг Сейдл з консалтингової компанії «Mercer», що є світовим лідером в області трудових ресурсів, каже, що сьогодні, коли через економічні труднощі у низці країн зростання заробітної плати не встигає за зростанням інфляції, компанії шукають інші важелі мотивації для свого персоналу, ніж оплата праці. Цією мотивацією все частіше виступають гнучкі години роботи і привабливий баланс трудового розкладу та відпочинку. Саме тому правильна політика відпусток є сьогодні найважливішим чинником.

Ізраїль: їдь по всьому світу

Закон, ухвалений в Ізраїлі в 1951 році, гарантує кожному трудящому щорічну оплачувану відпустку. Дещо пізніше Кнессет (тамтешній парламент) затвердив доповнення до цього закону, що вимагає від працедавців окрім відпускних виплат своїм працівникам ще й "дмей авраа", – інакше кажучи, "оздоровчих". Тривалість відпускних днів, що надаються, залежить від того, скільки років працівник пропрацював на одному місці. Відпустка співробітників, що пропрацювали від року до чотирьох, дорівнює 12 робочим дням або 14 календарним. Далі додається приблизно по два дні відпустки за рік стажу. На максимум відпускних днів мають право трудящі, які відпрацювали 14 років і більше, – 24 робочих дня, 28 календарних.

Згідно із законом відпускні дні не повинні уриватися. Але якщо працівник і працедавець приходять до угоди, а місцевком, тобто відділення "Гистадрута" (Конфедерації профспілок Ізраїлю), не заперечує, то відпустку можна розділити на частини. При цьому одна частина обов'язково повинна складати не менше семи безперервних днів.

Згідно із законодавчими актами, відпустка оплачується, виходячи із середньої заробітної плати працівника. "Оздоровчі" прив'язані до стажу. Тим, хто пропрацював рік, оплачують п'ять "оздоровчих днів", 2 або 3 роки – шість, а 16-19 років – дев'ять "оздоровчих". Сьогодні один день дорівнює 318 шекелям (трохи менше за сто доларів).

Щодо відпускних переваг ізраїльтян, то, за статистикою, половина з них відпочиває вдома – на узбережжях Середземного, Червоного і Мертвого морів, а також на популярному озері Кинерет. Інша ж половина роз'їжджається по всьому світу.

Німеччина: усе за графіком

У шкільні канікули влітку Берлін вимирає. Відпускний сезон. Усі в роз'їздах. Як правило, німці планують відпустки заздалегідь і живуть місяцями в передчутті теплого пісочку де-небудь на Канарах. Щорічно, ледве мине Різдво, усі турфірми, як по команді, починають бомбардувати населення пропозиціями найкращого пляжного відпочинку.

Начальники вітають завчасну турботу про заслужену відпустку, на підприємствах ведуть відповідні графіки. Трудящі з дітьми насолоджуються першочерговим правом відпустки у шкільні канікули.

Останнім часом у Німеччині поширилася пошесть дробити відпустки. Не усі працедавці від цього у захваті, проте деякі бачать у цьому плюси: співробітники частіше відпочивають, набираються сил і приносять більше користі.

У Федеральному законі про відпустку чітко записано: кожен трудящий має право на відпустку у розмірі 20 робочих днів при 5-денному робочому тижні, і 24 робочих дні – при 6-денньому. Це – залізний законодавчий мінімум. Відмовити у визначеній річній відпустці не можна, а попросити трудящого відмінити її не наважиться жоден німецький працедавець.

Проте уся країна вже давно існує в режимі тарифних угод, які приймаються між працедавцями і трудящими. Оскільки державних підприємств у ФРН немає, саме ці угоди стають базисом для визначення ставок, відпусток, соціальних виплат і послуг. Тому, як пояснила юрист Німецького об'єднання профспілок Мартина Перренг, на більшості підприємств відпустка значно більша – до 35 робочих днів. Держслужбовці відпочивають від 20 до 30 робочих днів. Багато фірм укладають індивідуальні угоди із співробітниками. Краще за усіх у Німеччині учителям і доцентам університетів. Їх відпустки співпадають з шкільними канікулами.

Кожен німецький відпускник як у самому собі упевнений у своєму працедавцеві, який і під час відпочинку чесно виплатить йому суму тарифної ставки або середньої зарплати за останні три місяці плюс усі можливі надбавки, – зазвичай їх сума не перевищує половини ставки.

За статистикою, на заході Німеччини відпускні отримує половина усіх трудящих, на сході країни – лише кожен третій. Найчастіше без матеріальної підтримки на час відпустки залишаються співробітники підприємств, що працюють без тарифних угод. З найтугішим гаманцем у відпустку їдуть робітники підприємств хімічної промисловості і металоіндустрії, для яких профспілки постаралися "вибити" від півтори до двох із половиною тисяч євро.

Південна Корея: відпустка як розкіш

Корейці спочатку не вірять, що відпустка у багатьох людей може тривати місяць. Така розкіш, за корейськими мірками, просто за межами реальності. У більшості приватних компаній Південної Кореї нормою вважається відпустка тривалістю не більш четирьох-п’яти робочих днів. У держустановах – трохи "легше", але теж не розгуляєшся – близько 10 днів. А ось у представництвах іноземних, в першу чергу, західних фірм відпустка складає два тижні. Це, до речі, одна з причин, за якою робота в іноземних компаніях дуже популярна.

Але навіть такі скромні, з російської точки зору, відпустки вам навряд чи дадуть відгуляти відразу. Це ніде не записано, але негласним правилом вважається обов'язок розбивати відпустку на дві частини, особливо якщо він перевищує четири-п’ять днів. Інакше, як вважають в Південній Кореї, занадто важко доводиться колегам по роботі, які "прикривають" вашу ділянку роботи, поки ви ніжитеся на пляжі. А у ряді приватних компаній далеко не усім дозволяють відгуляти навіть покладені четири-п’ять днів. Особливо це стосується молодих, нещодавно влаштованих на роботу у фірму співробітників. Як правило, про плани на відпустку начальству потрібно розповісти за півроку. А воно вже дивиться, щоб надто багато підлеглих не роз'їхалося в теплі краї одночасно. Багато корейців під час відпусток виїжджають за кордон. Курорти Південно-Східної Азії знаходяться, як то кажуть, "майже під рукою", а проживання і ціни там дозволяють іноді відпочити дешевше, ніж залишатися в країні.

США: країна трудоголіків

США міцно тримають пальму першості країни трудоголіків – в Америці немає закону, що вимагає від працедавця надавати оплачувану відпустку працівникові, а середньостатистичні американці відпочивають набагато менше, ніж європейці. Питання з "заслуженим" відпочинком співробітників приватних компаній віддане на відкуп працедавцям, які прописують у контрактах кількість оплачуваних "відгулів", – їх число, як правило, не перевищує 13 днів у році.

Ті, хто тільки влаштувався на роботу і пропрацював від року до двох років, можуть отримати відпустку тривалістю 5-6 днів, 2 роки – 9-10 днів, 3-4 роки – 14 днів, а починаючи з п'яти років – 15-17 днів. На оплачувану відпустку в 21 день можуть розраховувати лише працівники, що "відпахали" на свою "контору" 15 і більше років. Приблизно 13% американських компаній взагалі не оплачують відпустку персоналу, і співробітники беруть відгули за свій рахунок. Службовці федеральних структур мають право на 13 днів відпустки. Чиновники з 3-річним стажем можуть претендувати на 20 днів, а після 15 років старанної праці отримують вже 26 днів відгулів – такими пільгами уряд США, який не в змозі платити такі ж високі зарплати, як приватний сектор, заманює до себе співробітників.

Більшість американців відпочивають на батьківщині. Традиційно найвідвідуваніші відпускниками – "курортні" американські штати Каліфорнія та Флорида. З "заморських" країн у відпускників-американців найбільшою популярністю користується Західна Європа. Передусім – Великобританія, Франція, Італія та Німеччина. Улюбленими країнами "Пляжного відпочинку" для жителів США традиційно є близькі до жаданих, але заборонених кубинських курортів – Ямайка і Багамські острови, а на східному напрямі упевнено лідирують Японія та Китай.